Шукати в цьому блозі

четвер, 28 червня 2012 р.

Gran Paradiso - кавалок раю...

Нарешті я дорвалась до підкорення альпійських вершин не лише на лижах!!! Досі спогади настільки насичені, що й не знаю з чого почати. Певно з початку :-) - з цілого дня самого лише добирання в долину Valle d'Aosta. Спочатку ми долетіли до Бергамо і далі близько 5 годин їхали поїздами з пересадками до Аости. Остання година видалась напрочуд живописною: безліч італійських селищ, тунелів, гірських потічків та річок... Направду, мені б і тої краси було достатньо для вражень. І гадаю, що ось так от проведений в тихому селищі week-end також має свої переваги. Але на нас очікував національний парк Gran Paradiso - 703 кв.м. лісів, пасовищ, альпійських лугів, неторканих людьми земель, скель та лідників. Очікував... але лише завтра. А сьогодні ми розташувались в кемпінгу. Але не наметовому, а з "будиночками на колесах". Висновок з цього нового для мене досвіду - намети, я таки люблю більше... Але це не варіант для тих, хто подоружує "low cost-авіалініями" з лише ручною кладдю, як ото ми. Тим більш, що на території самого вже національного парку заборонено розкладати намети. Зате місцина, в котрій розташувавсь кемпінг, реально потішила:


Та й господиня була дуже приязною - подарувала кожному сувенірчик, зроблений власними руками з додаванням краплини "альпійської любові" ;-) - шкіряний брелок "серце". Отак вона обміняла подаровані сердечка на часточки наших справжніх, котрі ми зоставили серед тієї краси!


Ми віднайшли одну особливість "будиночків на колесах". Як повлягались спати (загалом нас четверо було), якщо хтось один починав сміятись - усю "оселю" труханило, ніби під час землетрусу. Це звісно ж не сприяло сну :-)))) Отож, одна журбинка - уся поїздка відзначалась недосипанням. Отак і першого дня, оскільки ми всі до купи йшли в гори вперше, вирішили вийти пораніше. Передбачалось за день подолати приблизно 20 км: з 1600 м піднятись на перевал на висоту 3300 м й опісля спуститись знову ж до 1700 метрового рівня до іншої долини. Оскільки я давно не вправлялась в hiking, то була надзвичайно вдячною за часті привали. Перший привал - по висоті набрали метрів з 200, ще всі свіженькі:


Найдивовижніше те, що за один підйом ми мали нагоду ознайомитись з усіма широтами: лісами, альпійськими лугами, скелями та лідниками. Перший привал - зона лісів. Підйом був поступовим, в тіні дерев під аромат трав. Другий привал замутили вже значно вище:


Отут вже довелось вигрібати... Підйомчик відбувався навпростець - під кутом як мінімум 45 градусів. Зате саме тут ми познайомились з місцевими господарями - альпійськими гірськими козлами (Capra ibix). 



Були часи, як їх налічувалось не більше 100, а зара, завдяки створенню цього заповідника, їх більше 4000 і саме вони стали символом цієї території.


А найчудніше те, що вони зовсім не бояться людей!!! І це стосується, не лише ібіксів, а й інших мешканців заповідника - сарн, байбаків і т.д....


З фауною розібрались, щодо флори - ситуація така ж пазітівна :-)


Єдине що - не збулась моя мрія повидіти альпійський едельвейс ;-( Зате отримала "картіну маслом" - "Альонушка та братьониш козлик".


Приблизно від висоти 2500 фауна принишкла й пейзаж цілковито змінивсь:


Йти (вірніше видиратись) доводилось вже не зовсім стежками:


І ось, нарешті, опісля кількохгодинного сходженя, ми на перевалі!!!!!! Йухуууууууууу


Ми це зробили!!!!! ой, вказівник каже 3193 м - Colle della Rossa:


Велетенська халепа!!! Ми мали бути на іншому перевалі, на 100 метрів вище, за котрим нас чекала ночівля та смачна вечеря!!!!

Ooooooooppppppssssssssss.............................................

To be continued...

Medvedyk















Немає коментарів:

Дописати коментар